До мовних глибин: Родинне свято

Батько і мати -два сонця гарячих

Легенда про матерів

Колись дуже давно на узбережжі Чорного моря жили люди. Вони орали землю, випасали худобу, рибалили. Восени, коли закінчувались польові роботи, люди виходили на берег моря, співали, танцювали, влаштовували веселі ігри, які закінчувалися пусканням стріл щастя.

Дивитися на ці ігри виходив із морських глибин цар морів та океанів Нептун. Це був надзвичайно страшний і сердитий володар морської стихії.

— Хоч як люди нахваляються своєю силою, а мене бояться. Ніхто з них не насмілився пускати стріли у бік моїх володінь! - говорив він, сміючись.

Одного разу вийшли до вогнища юнаки і, повернувшись у бік моря, усі як один, пустили туди стріли. Як же розгнівався Нептун!

- Я усіх вас поховаю у безодні морській! - заревів він.

Жінки, дивлячись на своїх синів, замислилися. Цар морський і справді може поховати їхніх дітей у морі. А жінки були тоді сильні, вродливі і ніколи не старіли. Думали, думали жінки і вирішили віддати всю свою силу синам. Юнаки, взявши материнську силу, підійшли до самого берега моря. Щоб не підпустити їх до води, Нептун кинув величезний вал, але юнаки вистояли. А матері після цього стали слабкими.

Коли Нептун побачив, що юнаки витримали натиск важкого валу, він люто вигукнув жінкам:

- Хай ваші сини вистояли проти мене на березі, але в морі я їх переможу, я порву їм руки.

Жінки знову зажурилися. Раптом на поверхню води вийшли дочки морського царя. Вони, як і їхній батько, були некрасиві, а тому і сказали:

- Жінки, віддайте нам свою красу - за це ми дістанемо з морського дна трави, зів’ємо з неї жили для ваших синів. Тоді руки будуть у них такі дужі, як у нашого батька.

Жінки погодилися і віддали дочкам морського царя свою красу.

Коли цар Нептун дізнався про вчинок дочок, страшенно розгнівався на них, викинув їх з моря і перетворив на пташок чайок.

Нарешті юнаки, відчувши міць у руках і силу в плечах, вийшли в море. Вийшли вони і зникли. Чекають-чекають матері - не повертаються сини.

З’явився знову перед жінками Нептун і голосно-голосно зареготав:

- Не діждатися вам тепер синів! Вони заблукали. Вони забули, що на морі немає доріг.

Тоді жінки вигукнули:

- Нехай буде в наших очах менше світла, але хай над нашою землею ще ясніше світять зірки, щоб сини знайшли по них дорогу до рідних берегів!

Тільки сказали це, у небі зразу ясно-ясно заблищали зірки. Юнаки побачили їх і щасливо повернулися додому. Ось чому моряки сильні й непереможні: матері віддали їм усе найкраще, що мали самі.

За І. Панківом
Легенда о маме