Нотатки на манжетах

Педагогічна професія дуже важлива й важка. Її називають благородною, вічною...

  З початку свого існування людина завжди відчувала потребу вчити, передавати досвід молодшому поколінню і вчитися, оволодівати свідомо й цілеспрямовано наукою, життєвим досвідом.

 Професія вчителя завжди була подвижництвом, але життя підтверджує прямо пропорційну залежність між підготовкою педагога й розвитком суспільства: чим більш цивілізоване, демократичне суспільство, тим більше цінується педагогічна праця, зростає потреба у висококваліфікованих і творчих педагогах.

 Що може бути важливіше й потрібніше, ніж професія вчителя, який покликаний розкривати здібності й обдарування кожної дитини, нести радість пізнання навколишнього світу, формувати перші вміння й прагнення робити свої відкриття, виховувати в учнів любов до найдорожчого –України, рідної землі, свого роду.

 Основні питання, які покликані вирішувати уроки гуманітарного циклу, пов’язані із завданням сучасної освітньої системи: задоволення потреб суспільства в становленні й розвитку творчих, діяльних, обдарованих громадян, оновлення національної свідомості, збереження духовності, збагачення й розвиток інтелектуального потенціалу нації.

Значний вплив на їх функціонування мають психолого-педагогічні теорії, ідеї, підходи Г.С.Сковороди, Т.Г.Шевченка, К.Д.Ушинського, Г.І.Ващенка, М.І.Пирогова, С.Ф.Русової, Г.С.Костюка, В.О.Сухомлинського, педагогів-новаторів, представників сучасних науково-педагогічних шкіл.

...Головною метою шкільної літературної освіти, –зазначав  один з провідних українських методистів Ю.І.Султанов, –є підготовка кваліфікованого читача, з урахуванням вікових і психологічних особливостей його розвитку, який розуміє та цінує твори мистецтва, володіє почуттям прекрасного і здатний до повноцінного, критичного сприйняття художнього твору як мистецтва слова”.                                                                                                                           Формування  читача –це спільне –школи і сім’ї –піклування про те, щоб діти наші полюбили книгу.

Але, на превеликий жаль, спілкування з книгою поступово витісняється переглядом телепрограм, комп’ютерними іграми.

Як повернути той щасливий період, ту чудову традицію, коли в родинах усі разом прочитували книгу, проводили вечори за книгою, вихідні –за книгою, що слугувало формуванню естетичного смаку дорослих й дітей, що було моральною основою сім’ї, що робило її міцнішою та щасливішою?

У системі формування читача, яку має розробити учитель-словесник,  чільне місце відводиться так званим „бібліотечним урокам” та вступним урокам з літератури як української, так і зарубіжної.

На вступних уроках (і не тільки) наводжу прислів’я, вислови видатних митців про роль книги, її цінність.

    Наприклад:

„Книга вчить, як на світі жить.”

„ Одна книга тисячі людей навчає.”

„ Дім без книги –день без сонця”.

„Книжка для розуму, що теплий день для посіву.”

„ Не на користь книжку читать, коли вершки хапать.”

„Книги –діти розуму” (Д.Свіфт).

„... дивною і ненатуральною здається... людина, яка існує без книги.” (Т.Шевченко)

„Книги –морська глибина:

Хто в них пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивнії перли виносить.” (І.Франко)

Поміркували над прислів’ями, афоризмами? Обов’язково відводжу час на роздуми (рефлексію). Потім учні висловлюють своє ставлення.

Потім знайомимося з порадами Книголюба.

Як правильно читати книжку

1. Читаючи, думай, шукай головне.

2. Не поспішай, не „ковтай” книгу, вдумайся в зміст.

3. Прагни, щоб кожне речення, кожна фраза, кожне слово були добре зрозумілі.

4. Не залишай книжку недочитаною: попереду може бути головне й цікаве.

5. Навчись критично сприймати прочитане.

6. Перечитуй прочитані книги.

7. Прочитавши, подумай,  чого навчила тебе книга.

8. Запиши в читацький щоденник або робочий зошит цитати, які тобі сподобалися, які виражають тему, ідею художнього твору.

9. Бережи книгу, бо після тебе нею користуватимуться інші.  

Важко переоцінити роль художньої літератури для дітей і юнацтва у вихованні справжньої людини. Хоча в наш час, час прагматичного ставлення до життя, багато людей вважає, що мірилом всіх цінностей є гроші і лише гроші, а не мистецтво, і в тому числі література. Отож, проблема залучення учнів до читання, виховання читача є одним з головних завдань вивчення літератури в школі. А звідси випливає, що художня література тільки тоді по-справжньому зможе служити своїй освітньо-виховній меті, коли матиме творчого, грамотного читача, залюбленого в книгу, який прагне через книгу пізнавати життя й самовдосконалюватися.

Такого читача повинні формувати ми, вчителі-словесники. Свого часу відомий український педагог В.Сухомлинський сказав:

„Ми переконались, що без самостійного читання неможливий свідомий вибір життєвого шляху. Щоб зацікавленість не виявилася скороминущою, випадковою, хай в роки отроцтва людина багато читає, думає, шукає; хай інтелектуальне життя тісно пов’язується з творчими, трудовими інтересами. Самоосвіта якраз і являє собою єдність оволодіння знаннями на уроках і тієї самої інтелектуальної праці вдома, над книжкою, в якій виражається тривалий процес становлення нахилів, здібностей, покликання”.

Відомий літературознавець, академік Д.Лихачов говорив, що кожна людина повинна щодня читати хоча б  45 хвилин.

Система керівництва позакласним читанням –важливий засіб на шляху здійснення комплексного підходу до навчання й виховання учнів.

Що ж повинен зробити вчитель літератури, аби його учні читали? На мою думку, для цього потрібно:

-      зацікавити учнів читанням;

-      викликати потребу в читанні;

-      навчити вибирати відповідну літературу, враховуючи вік й особисті інтереси;

-      формувати навички аналізу художнього твору;

-      організовувати дослідницьку роботу учнів;

-      розвивати усне й писемне мовлення школярів;

-      формувати естетичні смаки учнів.

 Окремо слід наголосити на читанні програмових творів. Саме виховання вдумливого читача, в якого був би постійний інтерес до читання художніх творів, до осмислення моральних й естетичних критеріїв у творі письменника –найголовніше завдання для вчителя-словесника.

Урок з літератури має специфіку таку: на ньому ми вивчаємо... і саме мистецтво, і науку про мистецтво. Тому вчитель повинен чітко усвідомлювати, що на уроках української та зарубіжної літератури ми готуємо не письменників й літературознавців, а читачів, які повинні розмірковувати  відносно прочитаного художнього твору і висловлювати свої почуття та думки, спираючись на певний читацький досвід і певну шкільну систему знань із літературознавства.

На жаль, часом висловлюється спричинена нерозумінням природи художньої творчості думка про непотрібність вивчення теорії літератури, бо школа не готує літературознавців. Якщо не тлумачити роль теорії надто спрощено (як необхідність запам’ятати формулювання і вміти знайти у тексті відповідні приклади), а усвідомити, що зміст художнього твору (на відміну від   оголошення, повідомлення) розкривається за допомогою засобів, які набули значення теоретичних категорій, і використовувати їх як необхідні поняття для глибшого осмислення змісту й естетичної природи твору, відкриваються можливості ефективнішого вивчення літератури й досягнення успіхів у підвищенні рівня освіти.

Викладання літератури як мистецтва слова сприятиме продуктивному використанню її надзвичайно високого потенціалу. Можливість відчути своєрідність авторського стилю, характерний антураж різних епох і країн, пізнати сутність людей, що творили історію. Одержати цікаві відомості з галузі людинознавства і культурології –все це не може не викликати зацікавленості в учнів.

Саме такий спосіб передбачає новий принцип викладання літератури. Методика його не така складна, як здається на перший погляд, і спрямована на поглиблення знань і полегшення процесу навчання введенням  певної системи прийомів аналізу. Будувати її варто, спираючись на природні властивості людини –притаманні їй критерії добра й зла в оцінці життєвих явищ.

З першого знайомства з пісенькою, казкою дитина відчуває різне ставлення до персонажів, тобто сприймає авторський задум. У дитячій літературі співчуття, симпатія або неприязнь читача формуються здебільшого залежно від вчинків героїв. У літературі для шкільного читання коло характеризуючих прийомів розширюється, ускладнюються форми передачі інформації. Читання вимагає мислення, вироблення певних навичок, ерудиції. Вивчення літератури  пов’язане з осмисленням суті явищ через форми їх вияву. Будь-який читач відповідно до власних інтелектуальних можливостей вибудовує більш чи менш глибоке уявлення про героїв, події, позицію автора, розкриваючи у процесі читання змістову значущість прийомів, якими художній   твір відрізняється від звичайної інформації про події, вчинки людей тощо. Завдання вчителя –розвинути здатність учня розуміти авторський задум, формувати свою думку й аргументувати її.

Сприйняття художнього твору –надзвичайно важлива проблема. Глибина його залежить від системи цінностей учня, його матриці знань, розвитку мислення, життєвого досвіду тощо. Навіть та сама людина протягом життя сприймає твір по-різному. Вчитель може, не нав’язуючи свого розуміння, допомагати учневі визначити авторський задум і формувати власну думку, враховуючи, що художній твір –не звичайна розповідь про людей і події, а явище мистецтва певного етапу розвитку культури.

Осмислення специфіки й ролі теоретичних категорій –неодмінна умова поглибленого розуміння авторського задуму. А без такого розуміння не може йтися про повноцінне вивчення предмета, про підготовку кваліфікованого, грамотного читача.

Адже вони не просто існують, а часто стають на заваді читання „першоджерела” (оскільки дитині здається, ніби вона вже добре знає сюжет твору, а тому й не хоче „знову читати про те саме”). Долати ці шаблони дитячої читацької свідомості, висвітлювати відмінності між літературним твором та його „візуальними” варіантами –ще одне принципове завдання, що поставила перед собою.

А любов до мови родом із дитинства ...

Свого часу Антуан де Сент-Екзюпері писав: "Усі дорослі спочатку були дітьми". І з цим не варто сперечатись.

Добре памятаю жовтень  1978 року, 2-й клас. Після  хвороби я прийшла до школи, чомусь мене однокласники зустріли словами: "Ось і прийшла наша чепурненька". Я тоді не знала, що означало це слово, тому гірко заплакала. на мої сльози звернув увагу директор школи Кулик Федір Федорович (відомий нам як автор новели "А жити так хотілось", нині вже покійний). Він мене покликав до свого кабінету, запросив і мою маму. З доброзичливою посмішкою він пояснив мені, що чепурненька - це охайна дівчина. І саме такою я була. Мама мовчки спостерігала, а вдома, звичайно, розповіла татові. Добре пам'ятаю, що батьки мене пожаліли та трохи пожурили.

Минув деякий час. У кінці лютого1979 року мій тато разом зі своїм двоюрідним братом, теж Афанасієм, вирішили поїхати в гості до брата Михайла, який живе й понині в селі Маслівка Миронівського району Київської області.

Наступного дня  Наталка, двоюрідна сестра, вирішила показати мені мальовничі місця. Ми пішли до річки, щоб нарвати "котиків". Діставши вербову гілку, я зненацька провалилася під лід. Слава Богу, що річечка була в цьому місці міленька. Коли ми повернулись додому, то отримали від тітки Галини "по заслузі". Та це в порівнянні з вербовими гілочками та кетягами калини було так собі, виховний момент.

Уранці ми поснідали та й пішли на прогулянку. Незабаром ми опинилися на автобусній зупинці. Я не знала і не здогадувалась, куди ми мандруємо. І що такого надумали дорослі?!

Ця  подорож стала "пророчою". Ми поїхали до м.Канева, щоб відвідати Тарасову могилу. Тоді на Чернечій горі я поклялася, що обов'язково вивчу вірші Кобзаря та прекрасну українську мову.

Мабуть, тоді я ще не знала, що моя доля буде так  тісно пов'язана з мовою. Скільки було позитивних емоцій, які й дотепер "підживлюють" мене у скрутну хвилину! Повернувшись додому, поділилася своїми  враженнями з першою вчителькою, однокласниками, директором школи.

Сьогодні я з благоговінням згадую ті дні, Саме в дитинстві прокинулась в мені любов до слова Шевченка, яку я несу крізь роки й нестиму доти, доки буду дихати повітрям приазовського степу...